Главная > Достопримечательности > Франция > Париж > Центр Помпиду > Отзывы

Отзывы об Центр Помпиду

Средняя оценка достопримечательности

  • 0 рейтинг
Нормально

рейтинг 3 / 5

1
Написать отзыв об Центр Помпиду

субъективно о Центре Помпиду

автор Лена, 2011-05-06 15:11:13

На днях ми нарешті здійснили давно запланований візит до французького Національного центру сучасного мистецтва і культури Жоржа Помпіду (або простіше – центр Помпіду). Необхідно сказати, що цей об’єкт є ну дуже популярним серед туристів. Чого варте лише те, що щорічно його відвідує біля 8 млн. туристів, а це більше, ніж відвідувачів Ейфелевої вежі. Білет коштує 12 євро, і, крім того, нам довелося вистояти чергу десь в 60-70 чоловік, щоб придбати їх за допомогою банківської картки у спеціальному автоматі Центру. І таких черг було три. Така вартість є досить високою в порівнянні з іншими туристичними об’єктами Парижу, ціна на які коливається від 5 до 8 євро. Але ми в будь-якому випадку позначили для себе цей візит як обов’язковий,- ну як же інакше, адже, самий центр найсучаснішого мистецтва, практично в самому центрі самого Парижу, практично самого центру Європи! Будівля є величезною в розмірах: довжина 166м, висота 60м, ширина 42м. Простіше, це п’ять дуже просторих поверхів площею 7500 кв.м. кожен. Але не це цікаво. Сам зовнішній вигляд будівлі ніяким чином не вписується в старовинну архітектуру Парижу. За задумкою архітекторів (італійців), для того, щоб звільнити якнайбільше площі для внутрішніх приміщень (що призначені для виставок), всі комунікаційні системи були винесені назовні. Таким чином, будівля нагадує промисловий завод в процесі ремонтних робіт, з усіх боків зовні опоясаний різного розміру і кольору трубами: сині труби – кондиціонування повітря, зелені – водопостачання, жовті – електропостачання, червоні – ліфти. Та й не це найцікавіше. Бо дивний зовнішній вигляд будівлі, як на мене, легко можна сприймати як таку собі фішку сучасного дизайну і архітектури, що (в принципі, як і задумано було Помпіду) різко контрастуючи з загальним старовинним архітектурним ансамблем Парижу, підкреслює різницю епох, устоїв, смаків. Крім того, всередині Центру розміщені великі ескалатори під скляною стелею у формі труб-куполів. Піднімаючись ними до самих приміщень з виставками, відкривається розкішний вигляд на місто: через скло з висоти 5-го поверху весь Париж як на долоні, дуже гарно. Ось саме на цьому етапі все захоплення закінчується (принаймні у мене). Виставочні експонати Центру присвячені мистецьким творам в усіх їх видах: зображувальне мистецтво, фото, архітектура, дизайн, статичний спектакль, міні-кіно, відео і ще куча такого, назв чого я не знаю (та й чи знають назву самі творці, я теж сумніваюся). Зупинюся лише на одиницях експонатів, що запам’яталися (із тисяч, що там представлені). Вхід до виставкових площ прикрашає розміщена на стінному блоці лялька жінки чи істоти, що приблизно її нагадує (висотою метрів 3-5 та вагою кілограм 300-400). Судячи з усього, зшита з тканини та різних підручних засобів: як-от, клуби різнокольорових кудлатих ниток для грудей, гіпюр для панчох, брезент і бісер для пояса, що тримає панчохи, туфлі, що вдягнені на широко-широко розставлені ноги, і знову – кудлаті нитки, правда, одного, чорного кольору, і для того самого місця, де у жінок закінчується пояс, що підтримує панчохи, і починаються самі панчохи,- нижню білизну на тітку не вдягли. До теми шматяних ляльок тут звертаються часто. Так, наприклад, ціла компанія таких ляльок в людський зріст сидить рядками на стільцях в одному з виставкових залів, і п’яляться на картину, що висить навпроти. Статі, правда, цих ляльок не розбереш, бо всі на одне обличчя – з поганого фільму жахів: такі собі напіврозклавшіся мертвяки, або повсталі з пекла помічники диявола. А, мало не забула про картину, на яку вони, всі як один, спрямували свої «зворушливі» погляди. На пості розміром десь 3м х 4м, зображене чорно-біле фото, яке сміливо можна брати (не виключено, що його звідти й взяли) на обкладинку фільму з жорстким порно, яких в інтернеті без зусиль можна знайти сотні (чи десятки тисяч, я не знаю). Простіше, вся площа картини – це збільшені в сотню разів людські геніталії підчас найінтимнішого акту (який так називати після побаченого, стає вже смішно). І ще! Опинившись там, ми побачили, як перед картиною прямо на підлозі зручно розмістилася група студентів (судячи з усього), мабуть, якогось дуже престижного сучасного закладу, де вивчається дуже сучасне мистецтво. Всі молоденькі прекрасиві обличчя мають абсолютно сер’йозний вигляд, науково-допитливий погляд (я подумала, може, у них не підключений інтернет вдома). Всю цю гармонію завершує інтелігентного вигляду гід (молода жінка), що стоїть під фото, і захоплено щось оповідає для молодих слухачів. В дуже багатьох експозиційних залах прикріплені екрани, де транслюється міні-кіно з самим митцем в головній ролі, або ж актором. З кіно вони, правда, нічого спільного не мають, але спеціалісти в цій галузі дають саме таку назву, то хіба ж можу я, проста смертна, з ними сперечатися. Для прикладу, на одному з відеороликів протягом більше 3-х хвилин (довше це споглядати я не витримала) знімається гола дівчина, яка відрубала голову півню, стала в повен зріст, перевернула птаха головою (точніше, тим місцем, де вона раніше була) вниз, і просто стоїть, спостерігаючи як кров люшить з птаха на підлогу (при цьому тіло його в постійних судорогах тріпотить). Чекає, мабуть, доки він сконає, і його тушка остаточно перестане судорожно здригатися. Ще одне «симпатичне» відео: анорексичного вигляду жінка років 60-65-ти, вдягнена лише в НЮ (само собою), корчиться в якихось потворних, віддалено нагадуючих акробатично-танцювальні, рухах, з божевільним порожнім поглядом. Під наступний арт-об’єкт відведено близько 30-40кв.м. площі. В центрі – труба, на якій вішалка з жіночою сукнею, що кроєм нагадує довгу нічну сорочку з білої прозорої тканини. На грудях сукні приклеєне людське волосся, зрізане, очевидно, чи з чоловічих грудей, чи з того самого причинного місця – чоловіка чи жінки, тут обидва варіанти могли мати місце. Над цим експонатом я трохи помучилася, намагаючись зрозуміти: чи це черговий результат чиєїсь хворої уяви, чи в цьому, справді щось є. На місці мені нічого так і не прийшло в голову,- крім відрази, я нічого не відчула й не побачила. Вже значно пізніше прийшла в голову одна думка. А що як цей дивний «симпатичний» предмет одягу – це своєрідна спроба фізичного втілення сутності жіночого фемінізму? Можливо, таким нестандартним чином автор експонату намагався показати неприродність цього явища? Сукня, прозора тканина, білий колір – жінка: ніжна, вразлива, чиста; а отой потворний трюк з волоссям на грудях – спроба відтворити стан, до якого призводить виконання нею невластивих їх, чоловічих, функцій?… Якщо це приблизно так, то автору, очевидно, добре дісталося в житті від якоїсь сучасної бізнес-леді. Інакше, як пояснити таке агресивне бачення? А якщо сер’йозно, то за великим рахунком, він має рацію. Інший варіант: моє припущення не має нічого спільного з реальним задумом (якщо такий був) творця експонату. Можливо, я маю занадто бурхливу фантазію. З іншого боку, якщо порівняти її з фантазією людей, що виставляються в Центрі Помпіду, це все одно що порівняти чорно-білу фільм-казку «Василиса Прекрасная» 1939 року випуску, з фантастичним трилером «Аватар» 2009 року. Але це я трохи відволіклася. Йдемо далі… Бачимо скляні банки з законсервованим сміттям і відходами,- хіба може таке залишити байдужим? Потім пішли шедеври своєрідної інтерпретації зображувального мистецтва. Картина (розміром приблизно 3м х 4м) являє собою натягнутий поліетилен, обпалений в різних місцях, утворивши, таким чином, брудні діри. Все це «диво» бережно вставлене в раму та накрите товстим склом. Ще запам’яталася яскрава колекція фото трійки геїв/трансвеститів, бо саме на цьому етапі нашої екскурсії мене почало фізично нудити, і я вже було, подумала, що потрібно покидати цей дурдом. Але примітивна людська «жаба» (точніше, заплачені 24 євро) мене заставили продивитися майже все. З щирою радістю відмічаю, що серед кількох тисяч представлених сучасних арт – об’єктів, я знайшла кілька (а точніше, аж три), що мені справді дуже сподобалися (такщо, є надія, що я - не зовсім несучасна тітка з застарілими поглядами на життя вцілому, і роль в ньому мистецтва, зокрема). Сподобалась експозиція під назвою «шифонер» (чи щось таке, можу помилятися). Словом, це таке спеціальне пристосування (деталь меблів), що використовувалось раніше для перевдягання ( три чи більше з’єднані між собою стінки. Такі ще довго стояли в радянських лікарнях). У Франції цю річ меблевого інтер’єру можна часто зустріти в різних музеях-замках в кімнатах вельмож. Тут шифонер є власністю чи-то якоїсь актриси, чи-то вельможної дами. З усіх боків він обклеєний десятками дрібних предметів, що відображують спосіб життя власниці, і все, що її оточує в ньому: це вишитий бісером гаманець, перука, гребінець, шматки тканини й мережива, бахрома, жіночі прикраси, пір’я, деталі чоловічого гардеробу, гроші, рештки музичних інструментів і ще сотні різних дрібниць і уламків від них. Словами важко це описати, але всеодно, спробую. Всі речі знаходяться в потворному стані: зношені, дуже брудні, напівзіпсовіні і, хоч насправді цей об’єкт не має запаху, складається враження, що все це гидко пахне. Всі речі переплутані, накладені одна на іншу в хаотичному порядку, вкриті сміттям та павутинням. І, на завершення, через всі сторони шифонеру натягнені старі нитки, які в центрі переплітаються і закручуються в такий вузол, розплутати який, здається, неможливо; з вузла звисає підв’язана на довгій нитці частинка брудної жіночої панчохи з дорогого мережива. Потворно, приголомшливо і геніально, як на мене. Я одразу ж побачила ту жінку: актрису, королеву, якусь вельможну особу. Її життя, на перший погляд, викликає заздрість: вона має гроші, її оточують численні предмети розкоші, вона має доступ до всіх задоволень та розваг і активно цим користується, вона має багато чоловіків, її оточує багато людей. Але весь цей життєвий карнавал чим сильніше розпалюється, тим швидше руйнує душу. Гроші не приносять радості, розваги дратують, гострота відчуття задоволення притуплюється, серед оточення – лише заздрістники, серед чоловіків – лише коханці і споживачі. Всі події в житті переплуталися у тугий вузол, прийшло розуміння того, що все, що відбувалося – бруд і сморід, втрачається сенс життя… Далі, при бажанні, можна ще довго фантазувати. Але, споглядаючи мереживо панчохи, що безвольно звисає додолу на нитці в центрі, напрошується невтішний фінал. Розуміння (моє власне) суті цієї експозиції до мене прийшло на 5-й секунді після першого погляду на неї. В цілому ж на розгляд я витратила хвилин вісім, але цей час я не намагалася «в’їхати» в те, що хотів передати автор, а проживала життя уявної власниці цієї речі і думала над тим, чому автор зробив це? Як йому вдалося таким дивним чином і, одночасно, так тонко і точно відобразити подібну історію? Можливо, його життя було саме таким. Гарне враження залишили дві експозиції візуальних ефектів. Це – великий пост (фанера), вертикально до якого приклеєні численні вузькі смужки, розфарбовані по всій довжині у різні кольори. Картина має різне зображення в залежності від того, під яким кутом на неї дивитись (не потрібно проводити аналогій з інтернет- приколом у вигляді картинки «стара-молода жінка». Спільного між ними – нуль). Якщо дивишся прямо – це картина з дрібних хаотично розташованих геометричних фігур, виконана в кількох кольорах з чіткими межами зміни кольору на інший. Потім відхожу далі, і дивлюся під кутом 45град. – бачу абсолютно інше зображення: картина складається з кількох десятків рівних різнокольорових квадратів, при цьому кількість кольорів і відтінків коливається від 10 до 30. Коли ж я відійшла в інший бік, і стала дивитися приблизно під кутом 10-20град., моє захоплення було майже дитячим, бо перед очима повстала жива веселка, така, яку ми бачимо на небі після грози, тільки кольори яскравіші, мультиплікаційні. Хочу сказати, що цей диво- ефект (фокус, ще я б назвала) я помітила зовсім випадково. Я просто повільно ходила біля об’єкту, намагаючись «в»їхати» в суть (як і біля всіх інших експонатів), і задаючи собі питання, для чого автору потрібно було так старанно-сумлінно клеїти ці смуги, щоб отримати звичайне нудне зображення. Для мене стало великим сюрпризом те, що я побачила згодом. Яким чином цю роботу можливо було виконати технічно, щоб досягти такого ефекту, для мене залишається загадкою. Після повернення з центру Помпіду мені захотілося почитати його опис в інтернеті. Як правило, там завжди можна знайти більш-менш змістовний опис всіх цінностей та експонатів того чи іншого музею. Що стосується цього туристичного об’єкту, то інформації практично нуль. Пишуть лише, що центр Помпіду представляє роботи великих митців минулого століття: Пікасо, Матіса, Матьє, Шагала. Те, що картини цих художників займають соту частину загальної виставкової площі, не вказується. Як і не описується інша, значно численніша гвардія експонатів, якій скромно дають загальну назву «нові віяння сучасного мистецтва», намагаючись, мабуть, при цьому не образити безперечно бездоганний авторитет Франції, як скарбниці історично-цінного надбання людства та зразка європейського смаку. Я ж двома руками «за» твердження, що Франція – скарбниця історії в усіх її проявах, а щодо центру Помпіду, зокрема, то маю кілька власних варіантів трактувань, як-от: - знущання французів над туристами за їх же кошти; - теоретичні дослідження та психоаналіз людей з психічними і психологічними відхиленнями; - тепер я розумію, чому французів часто називають хто – вільнодумцями, хто - збочинцями; - людство деградує шаленими темпами, отож, можливо, «кінець світу» не так вже й далеко ; - як добре, що під час нашого візиту до центру Помпіду син був у школі! Не виключений і варіант, що я - абсолютний невіглас / неук в галузі сучасного мистецтва, і мій смак залишає бажати кращого, але мені особисто хочеться вірити, що такий варіант малоймовірний. І ще один цікавий факт наостанок. Протягом всього часу, поки ми вештались коридорами Центру, практично паралельно з нами водили групу французьких дітей. Тепер вгадай, якого віку? Всі дітки у кількості 10-15-ти чоловік мали середній вік 4-5 років. Яким же сильним у мене було бажання запитати у їх дорослих супроводжуючих, для чого ці янголята сюди приведені?! Або простіше: чи ви подуріли?…

    • 3 рейтинг
    общая оценка

Голосование

В этом году вы отдыхали или планируете отдохнуть в:


Результаты


Я хочу получать информацию о
горящих турах и акциях авиакомпаний
Подписка добавлена. Спасибо.